Екклезіаст

Еклезіаст — одна з найпізніших частин Старого Заповіту.

Книга викликала здивування не лише своєю поетичною силою, а й тим, що в ній панує глибокий песимізм, різко контрастуючи зі змістом інших книг Біблії. Не раз піднімалося питання: для чого упорядники Біблії включили до неї цю меланхолічну поему про «суєту», тобто безплідність і ефемерність усіх людських справ? Багато інтерпретаторів вважають, що Еклезіаст був прийнятий до зібрання священних писань як застереження — як діалектичний момент розвитку всього біблійного світогляду. Спочатку цей світогляд бачив у земному благополуччі знак небесного благословення. Таким чином майже абсолютизувалася цінність багатства, успіху, продовження роду в дітях тощо. Але в якийсь момент виявилося, що ці цінності аж ніяк не є абсолютними. Потрібно було шукати інший духовний сенс людського буття. І в контексті всієї Біблії Еклезіаст позначає ту межову віху, з якої почалися ці пошуки. У ньому запечатлені й життєва мудрість, і плоди роздумів, і досвід людини, яка багато бачила та пережила; однак над усім панує єдиний настрій і єдина думка: «все — суєта».