Ти самотній від народження й до самого кінця, і немає нікого, хто допоможе тобі подолати цю самотність. Але — без драм, без надриву.
Річард Йейтс — найменш відомий, за гірким зауваженням Esquire, із великих американських письменників — помер у 1992 році від ускладнень після операції на легенях. До того часу його міцну й добротну прозу міцно й ґрунтовно вже забули. Статус «заново відкритого» Йейтсу судилося отримати лише 1999 року, після статті колеги по перу Стюарта О’Нана. Стаття називалася «Потеряний світ Річарда Йейтса», і в ній автор ставив питання: як може розхвалений критиками і улюблений Воннегутом письменник бути настільки нецікавим публіці? Зрозумілої відповіді дати не вдалося: життя несправедливе, життя письменника — несправедливе вдвічі. Назва статті — «Потеряний світ» — та все ж блискуче описує літературну спадщину Йейтса. Його книги, найперша з яких вийшла у світ у 1961 році, ніби забули про час. За їхніми межами киплять інтелектуальні війни, з’являються й гинуть нові стилі, сама льодина літератури тріщить, готова розповзтися на шматки, але всередині все зібрано акуратно, мов речі перед від’їздом. Побут Америки п’ятдесятих законсервований у них із любов’ю та ретельністю: разом із героями ми заходимо в кімнати, торкаємося тканин, відчуваємо вогкість, холод, жар. Піддягаючи бляшану кришку цієї банки, можна відчути аромат, якимось дивним чином знайомий ще з дитинства. Це консерви, але дуже високої якості.