Дора Брюдер

Коли читаєш книги Патріка Модіано, здається, що його героя можна зустріти на будь-якій вулиці сучасного Парижа — задумливу, нічим не примітну людину, яка ні куди не поспішає в юрбі енергійних парижан і уважно розглядає стіни будинків, вулиці, дерева, ніби намагається щось знайти. «Ось тут колись стояв будинок, а тепер його більше немає… А в цьому будинку жили люди, про яких я чув — їх теж давно вже немає… І я тут жив або колись бував. Я не знав цих людей, але я повинен розповісти про них. Інакше хто про них згадає? І навіщо тоді я живу?»
Про Патріка Модіано говорили, що він — бранець часу, який передував його народженню (письменник народився 30 липня 1945 року). У 1968-му, коли у Франції вирували політичні пристрасті, коли його ровесники виходили на вулиці з гаслами, двадцяти трирічний Модіано писав свій перший роман «Площа Зірки» — про день учорашній, про «тривожний і соромний час окупації». Пізніше письменник говорив: «Мені було тоді всього двадцять років, але моя пам’ять старша за мене. Цей час у мене в крові, і мене не покидає відчуття, ніби я народився з цього кошмару. Я постійно повертаюся до нього, як повертаються до рідних місць, і не можу інакше».
Тридцять років минуло з того часу, три насичені подіями десятиліття. Модіано, ще наприкінці 70-х років визнаний критикою «найвидатнішим, найнезвичнішим і безперечно найталановитішим із молодих французьких письменників», випустив у світ близько двадцяти книг, кожну з яких невідступно супроводжував успіх. І весь цей час письменник і його герої жили і зараз живуть «у світі, перевернутому в минуле», намагаючись витягти його таємниці «із глибин забуття» (так називається один із останніх романів Модіано).
Сьогодні, на порозі нового тисячоліття, Патрік Модіано — один із найпопулярніших письменників Франції, лауреат найпрестижніших літературних премій. Але враження таке, ніби слава ніколи не хвилювала його: він пише, бо не може не писати. «Дора Брудер» — роман документальний і водночас сповідальний, глибоко особистий; у цій книзі він визнає, що пише, ніби виконуючи обов’язок перед минулим — перед тими, кого «не стало в рік, коли я народився», перед тими, кого, «якби я не написав ці рядки, зарахували б — живими або мертвими — до категорії невстановлених осіб».
У житті Патрік Модіано — людина замкнута, небагатослівна й дуже сором’язлива. Він уникає публічних зібрань і виступів, хоча з кожною новою книгою бажаючих взяти в нього інтерв’ю, запросити на пресконференцію або телепередачу стає все більше. Звісно, йому є що сказати читачам, але говорити він воліє зі сторінок книг. Письменник дуже схожий на героя своїх романів: задумливий перехожий, який повільно йде паризькими вулицями, — зберігач пам’яті про тих, хто жив до нього. Нелегко тридцять років нести такий тягар.