Дім з привидами

Історії про кровожерливих примар розповідали ще до того, як люди придумали письмо: зазвичай темної ночі біля вогнища, жахливим голосом і завиваннями, щоб слухачам було ще страшніше. Пізніше з’явилися літери, потім література, і багато письменників почали надавати давній моторошності романтичного вигляду — заселяючи привидами готичні замки та альтанки в парках, залитих місячним світлом. Наприкінці XIX століття новели про примар виокремили в окремий жанр і почали вивчати в університетах.

Професор Кембриджа Монтагю Родс Джеймс вивів формулу ідеальної страшилки. По-перше, дія має відбуватися в реалістичному місці, знайомому багатьом читачам. По-друге, привиди з’являються не одразу: автору варто кілька разів натякнути на їхнє швидке прибуття і постаратися дати раціональне пояснення надприродним явищам. По-третє, серед героїв краще відразу позначити матеріаліста, який не вірить у примар, а потім він злякається сильніше за всіх. Ну і найголовніше: не намагайтеся докладно описувати безтілесний дух! Атмосфера жаху виникає саме тоді, коли у читача розігрується уява.

За цією формулою ми й обрали вісім оповідань для збірки «Будинок з привидами». Приємного слухання!

Зміст:

Френсіс Брет Гарт «Таємниця гасиенди»

Елджернон Блэквуд «Відрубана кисть»

Френсіс Маріон Кроуфорд «Оскільки кров є життя»

Монтагю Родс Джеймс «Шкільна історія»

Редьярд Кіплінг «Рикша-примара»

Едит Несбіт «Будинок з привидами»

Роберт Чамберс «Випадок з містером Гельмером»

Фрэнк Стоктон «Фальшива примара»