Довгий літній день у синяві та лазурі

У якийсь момент я зрозуміла, що я й стану згадувати — коли Кріт відсуне пам’ять у якийсь вічний блиск — увесь цей довгий літній день у синяві та лазурі: цю терасу з фіговим деревом Гаргантюа, бенкетний стіл, на який під наші протестуючі стогони все несли й ставили якісь ще миски й тарілки, і спокійна, незворушна Василіса, що дає їжі імена, як Всевишній давав імена рослинам і тваринам…

Можливо, я навіть трошки «попливла», бо мені хотілося весь час повторювати ці танцюючі назви, і я — уже переповнена їжею — навіщо тричі простягала руку за ще одним реберцем, вигукуючи:

— Поєдаки! Огураки! Марідаки! Брати Марматаки!

Діна Рубіна