— Привіт, Дика, — вимовляє голос із дальнього кута кімнати.
Тут темно, але я знаю, хто це.
— Навіщо ти влаштував цей цирк із викраденням? Не вистачає сил завоювати — то вирішив діяти своїми бандитськими методами? — кажу впевнено й навіть зло, але хто б знав, як мене трясе всередині.
— Снігова королева, — чую усмішку в його голосі й бачу її перед очима.
Він завжди діє на мене так.
— Тобі буде краще, якщо ти відпустиш мене, Чорноборе, — кажу йому.
— Пізно, Ніка, я тебе звідси не випущу, — Чорноборець підводиться з місця й виходить на світ. Голова опущена, а на губах грає оскал.
— Ти моя, Дика Ніка.***
Я хотіла просто відпочити на Новий рік. Одна. Але до місця я так і не доїхала. Точніше, доїхала, але не туди й не до того. Він мене хоче, а я… не для бандита.