Дівчина друга

— А Віка нічого така,— каже Владові його найкращий друг.

— Свіжа кров у нашому затхлому болоті.

— Навіть не думай лізти до неї.

— Чому? Хочеш її собі?

Я стою ні жива ні мертва, підслуховуючи розмову. У страху чекаю, що відповість Влад.

— Ні. Віка не потрібна мені. Але й ти до неї не лізь.

Слова Влада боляче ріжуть по серцю.

«Не потрібна…» Тихо йду в свою кімнату.

Ну що ж. Зате я сподобалася його симпатичному найкращому другові. Влад Соболев. Моє перше кохання. Невзаємне, болісне. Ми не бачилися чотири роки. Цього вистачило, щоб я розлюбила Влада й перестала сходити за ним з розуму.

Тож тим цікавіше спостерігати, як починає сходити за мною з розуму він, коли я погоджуюся зустрічатися з його найкращим другом.