Ох і довго ж добиралася Тося до місця своєї нової роботи!
Спочатку її мчав поїзд. За вікном вагона віялом розгорталися порожні осінні поля, миготіли руді наскрізні переліски, подовгу маячили незнайомі міста з димними трубами заводів. А села й селища все вибігали й вибігали до залізниці — лише для того, щоб на мить покрасуватися перед Тосею, на льоту прочертити віконне скло й звалитися під укіс. Уперше в житті Тося заїхала в таку далечінь, і з незвички їй часом здавалося, що вся рідна країна вишикувалася перед нею, а вона у своєму суцільнометалевому пружному вагоні мчить уздовж строю й приймає парад.