Дачники

Дім Тиху дістався поганий, сама назва, радше клуня. Жити в такому — невелика втіха. У селі лишилися тільки немічні: старі, каліки та жінки з дітлахами, хто вцілів. Зібрали люди рештки сил, нашкрябали де змогли інструменту — пил і сокир — і почали рубати хати. Першою була Тихова хата. Оселилася в ній невелика сім’я: Мишко з дружиною. Дітей у них забрала війна, а на двох того незграбного домика ніби й вистачало. Щойно вселилися в дім люди, як прийшов і Тих. Уночі прийшов, щоб нікого не тривожити. Постукав пальцем по колодах. Потім іще. Тих погладив колоду долонями й утретє постукав зігнутим пальцем. Дім нарешті зрозумів, що прийшов господар, і відкрив прохід. Тих шмигнув за піч. Справ у господаря виявилося чимало…