Роман Олексія Толстого «Чорне золото» — твір із непростою долею, що відображає бурхливі події початку XX століття та погляд письменника на європейську політику після Першої світової війни.
У центрі сюжету — доля російського емігранта в повоєнному Парижі, де світ високих салонів сусідить із злиднями біженців, а політичні інтриги переплітаються з особистими драмами. Через долі героїв Толстой показує, як гроші, влада й амбіції формують нову реальність Європи, а «чорне золото» (нафта) стає символом боротьби за вплив і ресурси. Автор із іронією та сарказмом викриває лицемірство європейської політики, моральну деградацію «вищого світу» та механізми пропаганди.
Роман, написаний у 1931 році, зустріли різко: його називали «бульварною авантюрщиною» (Л. Авербах) і «пасквілем» (І. Бунін). Критики зазначали, що назва «Чорне золото» не відображає суті: у центрі — долі емігрантів, а не нафтова змова чи махінації.
Наприкінці 1930-х років Толстой кардинально переробив текст: змінив назву на «Емігранти», перебудував композицію, додав нові сцени, змістив акцент з нафтових інтриг на драму російських емігрантів — «листків, відірваних бурею від дерева», і з 1940 року нова редакція роману перевидавалася саме під цією назвою.