Основу цієї книги становлять публіцистика та мемуари Івана Буніна, а також його рідкісні неопубліковані матеріали.
Погляд лауреата Нобелівської премії на життя в еміграції, долю Росії та невпинну силу письменницького слова!
«Відчуваю себе дуже нестійко…» — слова з спогадів Івана Буніна про день у 1933 році, коли йому вручили Нобелівську премію. Бунін говорить про крихкість і слави письменника, і життя в чужій країні, і людського життя загалом.
Підґрунтям цієї книги стали публіцистика та мемуари Буніна, написані після його від’їзду з Росії у 1920 році.
«У 1920-х роках Бунін став одним із найяскравіших публіцистів російського зарубіжжя. Публіцистичне збереглося в його творчості й пізніше, бо він згадував передусім про Росію — а писати безпристрасно про те, що сталося з рідною країною, не міг і не хотів».