— Зробиш аборт. Нам не потрібна друга дитина, — рішуче заявляє чоловік, розчавлюючи жорстокістю. Підлога йде з-під ніг. Я встигаю вчепитися тремтячими пальцями в край столу.
— Аборт?.. Це ж наш малюк. Як ти можеш так вимагати, Артур? — шепочу я, закам’янівши.
— У нас є дочка. Я не хочу більше дітей. Обговорювати не буду.
Ще секунду тому я «порадувала» чоловіка новиною про другу вагітність. Довгоочікувану. Нестримну. Таку бажану! Я вже люблю цей крихітний маленький цятку на УЗД. І ось… невидимі осколки мого життя розсипані на підлозі, а в спину летить люта фраза:
— Ні копійки тобі на нього не дам!