Російський белетрист Олександр Андрійович Шкляревський (1837–1883) належав, за словами В. В. Крестовського, «до того робітничого класу журнальної літератури, який сміливо, в усій справедливості, можна окрестити іменем літературних каторжників».
Усе життя Шкляревському доводилося боротися з бідністю. Понад десять років він учителював, водночас публікуючи статті в різних газетах і журналах. Людина щедро обдарована талантом, він не досяг ні матеріальних вигод, ні літературного визнання, хоча саме він має право називатися «батьком російського детектива».
Славу «російського Габоріо» Шкляревський здобув наприкінці 1860-х років як автор численних повістей і романів кримінального змісту.
У «кримінальних» творах Шкляревського ім’я злочинця нерідко стає відомим читачеві вже в середині книги. Основна увага в них приділяється не слідчому й процесу розслідування, а переживанням злочинця та причинам, які спонукали його до злочину. У цьому плані показовим є роман, що публікується в цьому томі, «Що спонукало до вбивства?»