Колишні. Я тебе поверну!

— Пасуй сюди! — почула я й обернулася. Пройшла десь метрів п’ятдесят і глянула вниз. Невеличке ігрове поле ховалося в тіні. Рома в термобілизні та шортах грав у футбол з якимось хлопчиком.

Розігрітий, азартний, красивий. Мені нестерпно захотілося притиснутися до його широкої, вологої від поту спини. Його запах мене завжди будив і збуджував. Не той, що лишається від суворих костюмів, а первісний і дикий — його власний, чоловічий дух.

— Пап, дивись який удар!

— Пап? — я озирнулася навіть: вони були удвох. І я не розуміла, хто батько цього хлопчика?!

— Точно будеш чемпіоном! — крикнув Рома. Це було так… так захоплено й водночас ніжно. Я ковтнула густу слину, але тривога вже розповзалася по тілу. І по душі.

— Йди сюди.

— Ну й швидкість у тебе, сину! — захоплювався, а я, здається, зникла.

Це якийсь бред! У нас одна дитина — Єва!

— Давай ще. Спробуй пробити.

Рома відпустив хлопчика, став у ворота… а потім я побачила жінку. Мого коханого ідеального чоловіка цілувала інша жінка…