— Це ж ти сама винна, — каже мені чоловік. — Сама привела її в наш дім. А чоловіки за природою полігамні.
— Я подаю на розлучення, — говорю твердо. — Я все вирішила. — Зрадників не прощають!
— І на що ти житимеш? — нахабно усміхається.
— Усі гроші в мене.
— Знайду роботу, — відповідаю, викочуючи валізу з нашої квартири. У спину мені летить образливий регіт.
Я думала, що моє життя впало в прірву, коли застала чоловіка із моєю сестрою. Але я помилилася. Воно впало в прірву, коли я влаштувалася на роботу до того, кого колись любила більше за життя.
От тільки він вважає мене зрадницею й прагне помсти.