Колишні. Малюко, я твій. Бос

— Ти дуже гарна, — широка долоня лягла мені на… далі.
— Ми з тобою можемо…
Влад ні краплі не змінився! І навіть не впізнав мене, мерзотник! Звісно, тепер я не та сіра мишка розміру п’ятдесят другого, яка по вуха закохана в найкрасивішого хлопця універу…

— Ми з тобою нічого не можемо! — вихопилося в мене від люті, і я з усієї сили штовхнула мерзотника в річку.

— Ти звільнена, стерво! — долинуло мені в спину.

— У мене є начальник, і саме йому вирішувати, коли мене звільняти, — виплюнула я з не меншим роздратуванням.
— Приємно залишатися!***
Хто б міг знати, що він і є мій новий начальник… А за сумісництвом ще й батько моєї семирічної доньки…