— Тепер ти знаєш, хто я, — хуліган повільно наступає на мене, відтісняючи до стіни. — Невже тебе це не лякає? Долоні притискаються до холодної плитки душової. Тут тільки ми. І більше нікого… — Ні, не лякає. — Я щойно з тюрми, — кутики його губ підводяться, а очі примружуються, обдаючи мене жадібним поглядом. — Ти або занадто смілива, або занадто дурна, якщо не боїшся… Смілива? Дурна? Або по вуха закохана? Пальці ковзають по низу живота, стягують резинку трусиків і проникають глибше. — Усе це час я мріяв про те, як знову пеститиму свою дівчинку! — хижий блиск у його очах змушує мене тремтіти. — Бо ти все ще моя, правда, Мілано? Всі твердили мені триматися від нього подалі, але я не послухала й… закохалася. І тепер мені доведеться гірко розплачуватися за помилку