Бронекатери Сталінграда. Волга в огні

«За Волгою для нас земель немає!» — присягали захисники Сталінграда, а німці назвали велику річку «російським Стиксом». Восени 1942 року Волга відділяла світ живих від світу мертвих, Волга палала від берега до берега, кипіла від розривів і текла кров’ю. Волга стала другою лінією фронту, через яку в осаджене місто надходили підкріплення й боєприпаси — і річкова війна була зовсім не менш запеклою, ніж у руїнах Сталінграда: переправи безперервно обстрілювали артилерія й авіація, горіли судна, тонули люди, але, попри чудовисні втрати, річковики продовжували робити свою справу… А кожної ночі на прикриття переправ виходили радянські бронекатери з танковими баштами та зенітними кулеметами — вони стали стрижнем сталінградської флотилії. Вони жертвували собою у нерівних боях із німецькими бомбардувальниками та береговими батареями. Вони виконували найнебезпечніші завдання й несли найважчі втрати. Проламуючи листопадовий лід, вони продовжували воювати, коли всі інші судна вже зупинилися — і гинули смертю хоробрих, іще не знаючи, що наші війська перейшли до вирішального контрнаступу, який зламає хребет Вермахту, що ми вже перемогли…