Болгари старих часів

Болгарська література — одна з найдавніших слов’янських літератур. Однак формування її як національної художньої літератури відбувається досить пізно — лише в минулому столітті. Пояснюється це тим, що ще на ранньому етапі суспільно-культурного життя болгарського народу його природний розвиток переривався іноземним поневоленням. У XI–XII століттях це було візантійське панування, що тривало понад півтора століття, а потім, з кінця XIV століття, — османське ярмо, яке тривало майже п’ять століть. Протягом усього цього часу, за повної національної та соціальної безправності, коли багато пам’яток історії й культури болгарського народу було знищено, коли постала загроза зникнення навіть рідної мови, болгарський народ не полишало прагнення боротися за свободу та національну незалежність. Особливо посилилася боротьба за свободу й незалежність наприкінці XVIII століття, коли почало формуватися болгарське національне самосвідомлення, коли зростало й ширилося могутнє національно-визвольне рухання, яке пробудило до життя передові сили народу. Йшов процес складання болгарської нації.

У історії Болгарії період з кінця XVIII ст. і до російсько-турецької війни 1877–1878 років, що принесла болгарському народові визволення, відомий під назвою національного відродження. Саме тоді отримують розвиток суспільна думка, болгарське просвітництво, література та мистецтво. З цим часом пов’язана діяльність таких визначних синів болгарського народу, як Г. Раковський, В. Левський, Л. Каравелов і Х. Ботев, які не лише очолили національно-визвольний рух, а й багато зробили для розвитку вітчизняної літератури й культури загалом.