Богомілля

«Богомольє» — мабуть, не настільки відомий твір Івана Сергійовича Шмельова, як «Літо Господнє». Книги були написані, коли письменник жив у еміграції, у Франції. У Шмельова був племінник. Саме йому письменник намагався розповісти, що таке церковні свята, як їх святкували в Росії, показати життя тієї дореволюційної Росії очима дитини, згадуючи власне дитинство. Так з’явилися нариси, які спочатку друкувалися в одній із газет, а згодом вийшли окремим виданням. Книги добре сприйняли й високо оцінили російські емігранти. Наприклад, у Константина Бальмонта вони стали настільними, а противниця Шмельова Зінаїда Гіппіус, прочитавши їх, писала йому: «Тільки ваша душа могла це все схопити й усе повернути». «Богомольє» — це не продовження, а радше доповнення до «Літа Господнього». Його написали досить швидко: тут Іван Сергійович згадує своє паломництво до Троїце-Сергієвої лаври. Книга починається з того, що старий тесля Гіркін, який «вже не працює, а так при домі», а по суті був духовним наставником Вані, вирішує вирушити до Лаври, щоб поклонитися мощам преподобного Сергія Радонезького. Разом із Гіркіним із Москви виходять ще кілька людей: конюх Антип; купецький син Федір, який таємно мріє стати монахом, — а на це треба благословення, яке слід попросити в старця: від старої жінки, що тримає баню, Домни Панфьоровни, «жінки богомольної та ґрунтовної», і її онучки Анюти. Разом із Гіркіним батько відпускає й Ваню, якому тоді було років 6–7. Шлях до Сергїєвого Посаду, нові знайомства, долі героїв — про це розповідається від імені дитини.