Блокадний щоденник Лєни Мухіної

Те, що зберігся блокадний щоденник школярки Лени Мухіної, — уже саме собою є дивом. У 1962 році він потрапив до Ленінградського партійного архіву (нині Центральний державний архів історико-політичних документів Санкт-Петербурга) і зберігається там донині. Ми знаємо «дорослі» свідчення того чудовиськового, до кінця не дослідженого явища, яке називається Ленінградська блокада: «Спогади» Д.С. Лихачова, «Нотатки блокадної людини» Л.Я. Гінзбург, «Блокадний щоденник» Г.А. Князєва, «Спогади про блокаду» В.М. Глінки та багато інших. Але «дитячих» свідчень — мало. За силою впливу на читача можна назвати лише одне: щоденник Юри Рябінкіна, наведений у ленінградському Євангелії — «Блокадній книзі» Д. Граніна та А. Адамовича. А тепер — щоденник Лени Мухіної.

Що можна протиставити мукам повільного вмирання від голоду в умовах, коли руйнуються загальноприйняті норми моралі? Що може врятувати від духовної деградації в умовах, коли боротьба за виживання позбавляє «людського обличчя», а голод і страх смерті перетворюють людину на тварину? Одним із засобів порятунку виявився алфавіт, порядок літер. Спроба через слово осмислити те, що відбувається, зрозуміти себе. І ще: інтуїтивне знання, що треба зберегти свою історію, свій досвід — для інших.

Колись Лена мріяла написати разом із подругою книжку — «ту, яку хотілося б прочитати, але якої, на жаль, не існує». Ця книга — існує. І є свідченням того, що в найчудовнішi часи люди намагалися зберегти свою людську сутність. Саме це сьогодні дарує нам надію.

Щоденник підготовлено до видання співробітниками Санкт-Петербурзького Інституту історії РАН.