Безумовно моя

Макар Молотов — мерзотник, у чиїх руках опинилася влада. Я перейшла йому дорогу і можу зіпсувати його репутацію перед виборами голови міста. Тепер я — його полонянка на місяць, а потім…
***
— Випустіть мене!
Я марно намагалася приховати страх.

Молотов недбало рухом розв’язав краватку і, витягнувши, кинув її поверх піджака. У кожному його русі відчувалася загроза.

— До виборів місяць, Кіро, і ти не вийдеш звідси, доки я їх не виграю. Що буде після — залежить виключно від тебе, — він багатозначно замовк.

— Ви не маєте права тримати мене тут! Це протизаконно! Це викрадення!

— Закон тут — я, маленька гидота, — примружився він.

— Відпустіть мене, будь ласка…
Вийшло жалюгідно й тихо, зі сльозами та благанням.

Молотов посміхнувся.

— За свої вчинки треба відповідати, Кіро. Запам’ятай це.