Лада Широкова марила про справжню казку. Але її невинність забрав чоловік, до якого вона не відчувала нічого, окрім огиди. І на цьому він не зупинився — вирішив, що тепер Лада належить йому. Не як людина, а як річ. Як чиясь власність.
Тільки от Лада здаватися не збирається. Нехай спершу спробує її відшукати. Нехай котиться й одружиться зі своєю «болотною кикиморею». І нехай викреслить із голови ту загадкову незнайомку в масці.
***
— Не смикайся! Підніми майку! — залізні руки стиснули дівочі плечі.
— Забирайся від мене, Архипов! — Лада зло виплюнула йому в обличчя.
— Лада, не виводь мене. Ти пошкодуєш. У моєї дівчини є шрам на спині. Якщо в тебе його немає — я піду.
— Ти взагалі нормальний, Архипов?! У мене немає ніяких шрамів!
Але його важке тіло вже вдавило Ладу в стіну, а наполегливі пальці ковзнули під тканину.
— Брехиш, дівчинко, — видих у потилицю обпалив шкіру, — ти моя. Зрозуміла? Моя!
***