Бідний лицар

У «Бідному лицарі» прозорість і просвітлення стають ознакою присутності духу. Лицар-Дух входить у рослини, тварин і предмети: «І завжди була сльозна просвітленість речі». І, з іншого боку, визнання життя всюди й у всьому веде до світла: «Хто все вважає живим і любить усе живе, ніколи не залишиться в темряві». Нескінченне різноманіття форм, об’єднаних духом, Гуро осмислює як нескінченний процес життя; отже, осягнувши Закони Духу, можна здобути безсмертя: «І все, що може переходити від життя до смерті, від тління — може стати нетлінним, тож сама смерть для вас є знаменням безсмертя». Отже, за «погляду згори» — «звідти» — світ видно в усьому єдиному, і відкривається духовна сутність, захована в усьому. «Погляд згори», таким чином, набуває ще одного важливого значення — неподоланність тривимірної форми, бо вона змінна й ніби незакріплена, і виявляється примарною. Лицар, описаний як істота іншого простору, істота безтілесна, що вміє літати, не помічає «тривимірних» перешкод. Тому підкреслюється, що Лицар «завжди уходив» від пані Ельзи не дверима, що ведуть у коридор, на сходи, а через скляні двері, через навісний балкон, де не було сходів, але зате був рожевий захід сонця.