Аліса в завісі

«У мене дуже гучні сусіди, — каже Роберт Ширман. — Вони надто голосно розмовляють і тупотять сходами. Коли в них гарний настрій, вони вмикають музику на повну гучність. Уроди. Я поводжуся з ними пасивно-агресивно. Щоразу, коли я виходжу на вулицю, я стискаю зуби. Вони вітаються зі мною, я махаю рукою й усміхаюся, але моя усмішка сповнена іронії. За дверима я беззвучно трясу кулаками й пошепки (хоч вони навряд чи почують крізь гуркіт музики) повторюю: «Заткніться! Заткніться! Заткніться!» Єдина причина, через яку я написав цей оповідання, — надія, що одного разу хтось із них зайде в книгарню. Пороється на полицях. Увидить моє ім’я в цій збірці і, можливо, купить її. Тоді вони всі зрозуміють, як я на них злий. Це й буде моєю пасивно-агресивною помстою. Колись, сусіди, ви це прочитаєте. Отже, я не жартую. Зробіть музику тихішою!»