«Афоризми житейської мудрості» — твір, у якому протиставляється власна етична концепція «філософа песимізму» концепції епікурейській. «Афоризми» доповнюють opus magnum Шопенгауера й допомагають краще зрозуміти його зміст. «Афоризми житейської мудрості» спочатку публікувалися в першому томі збірки «Доповнення й пропуски» — останньої великої праці Артура Шопенгауера. Назву автор підібрав якнайкраще. У творі він розмірковує про те, як «прожити своє життя приємніше й щасливіше». І, можливо, рецепт підходить не кожному, але з гіркими й безжальними зауваженнями важко не погодитися всім.
• «Іноді нам здається, що ми сумуємо за якимось віддаленим місцем, тоді як насправді ми сумуємо за тим часом, який ми там провели, будучи молодшими й бадьорішими, ніж тепер. Так час обманює нас, надягаючи маску простору».
• «Багатство подібне до солоної води: чим більше її п’єш, тим сильніша спрага. Це стосується й слави».
• «Тщеславство робить людину балакучою, а гордість — мовчазною».
• «Справжня самоповага підказує нам відповідати на образу повним байдужістю».
• «Будь-який розум залишиться непоміченим тим, хто сам його не має».
• «Дуже часто й, як видається, справедливо стверджують, що людина з вельми обмеженим розумом по суті — найщасливіша, хоча ніхто не заздрив б такому щастю».
• «У самотності нікчемна людина відчуває свою нікчемність, великий розум — свою велич, словом, кожен бачить у собі те, що він є насправді».