Я стою навколішки перед Ним. Сонце не сліпить. Його погляд — такий спопеляючий, що пече рогівку.
— Я невинна, шейх Ахмад, — прошепотіла я безладно від паралізуючого страху перед жорстоким правителем Мармарики. — Я нічого в Вас не крала…
Він не дає мені договорити: накриває мої губи своїм великим пальцем, порочно розтирає по них слину.
— Я попереджав тебе, казочнице Олено… Не награйся… — його повні губи розтягуються в поблажливо-порочній усмішці. — Можливо, ти й невинна, маля… Але твій батько — злодій і шпигун. Він у темниці й чекає страти, яка відбудеться на світанку.
— Ні! — я кричу в жаху, хапаючи грізного чоловіка за ноги, опускаючись аж на саме дно. — Будь ласка… Не вбивайте його… Я зроблю все, щоб Ви продовжили його життя…
Чоловік бере мене за підборіддя й усміхається. В цій усмішці — безодня пороку й хтивості. Мій особистий ад…
— Зробиш усе? А це може мене зацікавити, казочнице…
Сучасна казка про Порочного Шейха, у заручниках якого опинилася невинна дочка російського археолога.