— Звідки в тебе ця спідниця? — холодний голос за спиною змушує мене здригнутися.
Я обертаюся.
Сандр стоїть навпроти, повільно послаблюючи вузол краватки й не відводячи від мене погляду, в якому хижак більше не ховається. Та й навіщо йому ховатися? Ми ж одні.
— Я купила… — мій слабкий голос гулко розноситься кімнатою. Майже як у склепі.
— Де? Хоча неважливо.
Сандр знімає з шиї вузьку темну стрічку, накручує її на кулак, розстібає сорочку, відкриваючи засмаглі груди, і робить крок ближче:
— Знімай.
Батько сховав мене від загрози в домі свого друга. Тільки він не міг уявити, що найстрашніша небезпека опиниться саме там — у лігві звіра, у його руках.