Колись у Русі був золотий вік журналістики. Як це не дивно звучить, але репортери й кореспонденти жили без хабарів і були порядними людьми. У всіх на слуху ім’я Гіляровського. Та все ж воно дійшло до нас завдяки серйозній літературі. Та сама історія повторилася і з Власом Дорошевичем. Попри його гучну популярність за життя, ми, напевно, забули б його, якби він не написав власну заповітну книгу. У які тільки країни, у які перипетії не закидають нас його «казки й легенди»! Індія й Персія, Сицилія й Кавказ. Скільки мудрості, скільки винахідливості, а головне — розваг і сміху! Але не полишає одне непевне підозріння — невже ж це не про Росію все це?!