— Нарешті… — знову лунає жіночий шепіт, потім тихі поцілунки. — Мені так набридло ховатися по закутках, поки ти вже вирішиш цю проблему? Ти давно обіцяв.
— Скоро… — чоловічий голос змушує мене захлинутися останнім повітрям. — Аліса більше не буде проблемою.
— Назавжди?
Я чую в голосі усмішку.
— Назавжди, — каже мій чоловік втомлено, але задоволено, видихаючи.
Мій чоловік знайшов щастя з іншою жінкою, але мені не загрожує розлучення. Мені загрожує щось гірше.
І рятувати себе мені доведеться самій. Єдиний, кому не байдужа моя доля — друг… мого чоловіка. Але довіряти йому в мене немає жодних причин!
— Від автора: Це історія Сергія Краснова з роману «Зрада. Ми (не) ваші малюки»