Людські слабкості, чесноти та дивакуватості, які сатирик кінця XIX — початку XX століття Микола Олександрович Лейкін помічав у людях, майже не змінилися за минуле століття. Герої й типажі його прози впізнавані й сьогодні: гучна та дратівлива публіка в театрах та на інших «культурних» заходах, особливі ті, що миттєво відгукуються на оголошення, любителі повчати без прохання, нав’язливі знайомі та випадкові «доброзичливці», ревнивці, хвальки та поціновувачі випити.
Не обійдено й досі гостру тему епідемій — і те, як люди переживають не лише саму хворобу, а й спалахи загального страху. Поряд із мотивами, що звучать сучасно, в оповіданнях є й сюжети, важливі як свідчення епохи: завдяки влучним побутовим деталям вони створюють яскраву, живу картину минулого часу.