У 1958 році, у Буенос-Айресі, історичний роман «Ярлик великого хана», який розповідав про жорстокі міжусобиці руських князів у час татаро-монгольського ярма, жертвою якого став молодий князь Василь Карачевський, вийшов накладом у тисячу примірників коштом автора, не відомого в літературному світі.
Втім, небагато читачів — переважно земляків — могли пригадати, що Каратеев уже друкувався як автор нарисів і видав документальні книги про долю російських емігрантів на Балканах та в Південній Америці. Аргентина (зауважимо, як і весь субконтинент) вважалася — і, ймовірно, не без підстав — певною культурною провінцією російського закордоння. Хоча внаслідок Другої світової війни, принаймні поза хвилею повторної еміграції — з Китаю й Балкан (із їхніми осередками в Харбіні та Белграді) — розселення стало широким: від Австралії до Південної Америки. Але літературними столицями все ж лишалися російський Париж (правда, помітно ослаблений) і російський Нью-Йорк (у багатьох сенсах підсилений за його рахунок).
Тому поява в далекому Буенос-Айресі роману М. Каратеєва, що викликала захоплені відгуки критиків і читачів у тих російських діаспорах, куди він міг потрапити за скромності тиражу…
Перший роман «Ярлик великого хана» оповідає про долю карачевського князя Василя: у результаті змови родичів-князів він втрачає князівство — «ярлик великого хана» віддано іншому князеві. Василь їде до Орди відновлювати справедливість.