Другий шанс. Його дочка

— Ти помилився, я тебе не знаю, — грубо кидаю чоловікові в обличчя. І міцно тримаю дитячу долоньку.

— Мамо, цей дядько знає, як тебе звати, — Анюта з цікавістю дивиться на незнайомця.

Він кинув мене п’ять років тому. Сказав, що насправді між нами ніколи нічого не буде. А тепер він приїхав — бо випадково дізнався про доньку. Нашу доньку.

— Дядько помилився, — запинаюся, спостерігаючи, як він зло стискає щелепи, небезпечно примружується.

Вперше його бачу.

Хай розуміє: в нашому житті йому немає місця.