Войовниця

«Воительниця», що становить собою другу з задуманої автором серії жіночих портретів, цікава насамперед як перший досвід лесковського оповідного стилю-«казу». На перший погляд перед нами начебто типовий нарис моральності й вдач, подібний до так званого «фізіологічного нарису» з характерною для нього постановкою проблеми особистості й середовища: «петербурзькі обставини» накладають на героїню незгладимий відбиток. Свою точку зору оповідач висловлює прямо в коментарях до оповідань Домни Платонівни та опосередковано — в іронічних репліках у діалозі з нею. Але в процесі їхнього спілкування пафос пояснення, що оволодіває оповідачем, поступається місцем роздуму, і в підсумку його оцінки не остаточні й не безумовні.