Третя частина «Впровадроману» — це коли радянська мораль тріщить під каблуком молодого тіла з олігархічною свідомістю. Соціалізм поставлено на паузу, кнопка «rec» натиснута — і понеслося: цирк замість вівтаря, кіностудія замість сповіді, посольство африканської країни — VIP-ложа для прем’єри спокуси. Історична подія перетворюється на реаліті-шоу з кастингом на революцію: ордени видають за пристрасть, лозунги — за прелюдії. Секретар ЦК Смірнов уже не цензор, а режисер спецефектів: «Менше пафосу, більше тілесних одкровень!» Камера — як трибунал епохи: хто не любить — того викреслюють. Шереметьєво шепоче «Пронесло», Париж пахне круасанами та скасованою цензурою, а капуста з ангару перетворюється на кіно про те, як СРСР сам себе спокусив. Смішно, соромно, жарко — як і личить на прем’єрі, де квитки видають за партквитком і списком гріхів.