Владар жіночих душ

Володарка жіночих душ 02:34:41
У будинку відомого письменника Жана-Франсуа де Ларру все чудово. І будинок красивий, і троянди в саду прекрасні, а ще прекрасніша його молода дружина Маріон! Слава, багатство, кохання — здавалося б, хіба цього мало для щастя?

Та письменник несподівано кінчає життя самогубством. У це просто неможливо повірити! Але також неможливо припустити й убивство: адже ніхто не входив до його зачиненого кабінету, і ніхто з нього не виходив!
Усі мешканці дому були перед зачиненими дверима, і сторонні не могли проникнути туди ні через вікна, ні через димохід!

То що ж сталося насправді?! За розслідування цієї загадкової справи береться приватний детектив Ремі Делльєр.

Чудо для Ніни 01:54:02
Яскравий детективний розповідь від топового й улюбленого автора. Коротка гостросюжетна історія вмістила все, що властиве захопливому дух детективу: інтригуючий сюжет, шквал кримінальних подій, блискуче розв’язання.

Як мене краще вбити 01:26:11
«„Конференц-зал № 5“ був невеликий — чоловік на тридцять — і нагадував шкільний клас. Столики з аркушами паперу, ручкою та пляшечкою води — видавництво „Рококо“ подбало про своїх авторів — і стіл для викладача стояв напроти.

Слабко пахло хвоєю — від величезної ялинки, що стояла у холі, — і морозцем, який ще дихав у складках пальто й кожухів, складених позаду на вільних столах. Молоді й не надто молоді жінки розсаджувалися, знайомлячись між собою. Викладачки ще не було, і конференц-зал наповнювався їхньою вільною балаканиною…»

Сніговик 01:24:39
«…Сніжинка влучила прямо в обличчя. Забила очі, затулила ніс.

— А-а-а, ти так!!! — закричала Натащка, витираючи сніг. — Ну, я тобі зараз!..

Вона набрала жменю снігу, якого було так багато, що навіть не доводилося сильно нахилятися, — вправно зліпила сніжок: маленький і щільний. Вона знала, що такі летять швидше й б’ють болючіше, ніж пухкі та великі, які робив Женя, і стала цілитися…»

Фіолетовий лютий 00:15:52
«Славик дивився у вікно. День був молочно-сірий і ліловий, і густі, вологі сніжинки завішували двір, насичуючи тіні тим самим ліловим… Або фіолетовим? Славик ще не дуже добре розбирався у відтінках кольорів. Мама казала, що „lilas“ — це бузок французькою, але тоді виходило, що фіолетовий — від слова „сирень“ (бузок), і ліловий — теж від нього ж… То один це колір чи різні?! А фіолетовий, казала мама, — це від слова „фіалка“, і він темніший та густіший, майже як чорнило… Славик ніколи не бачив ні фіалок, ні чорнила, але йому здавалося, що саме слово „лютий“ фіолетове.»