Вінценосний крег. Делла Уелла

Ленінградська школа фантастики дала жанру багато славних імен: Георгій Мартинов, Ілля Варшавський, Вадим Шефнер, Олександр Шалімов… Але одне з них справді вирізняється особливо — і аж ніяк не тому, що його власниця — жінка. Ольга Ларіонова в середині шістдесятих раптом спалахнула на фантастичному небосхилі так яскраво, що миттєво здобула величезне коло шанувальників. «Леопард з вершини Кіліманджаро» — ось про який роман ми говоримо: за думкою мережевих експертів, «це не просто вважається однією з найкращих книг Ларіоновой — мабуть, сміливо можна зарахувати його до скарбниці світової фантастики». Якби письменниця була американкою, премії «Х’юго» чи «Неб’юла» (а може, й обидві) їй би, без сумніву, дісталися. Видання її виходили нечасто, але майже кожен із творів, що з’являлися в ті скупі на фантастику часи (шістдесяті — вісімдесяті роки), був влучанням у ціль — тобто в серця читачів. Повість Ольги Ларіоновой «Делла Уелла» — філософська фантастика про робота, створеного за образом людини. Головна героїня, андроїд Делла, починає усвідомлювати себе особистістю й шукає сенс свого існування. Історія порушує питання про свідомість, свободу волі та межі людяності.