Вагончик мій далекий

6 год. 21 хв.

Мова російська

Опис

Повість А. Приставкіна «Мій вагончик-далекий» продовжує автобіографічну тему жорстокого світу дитинства, що припала на роки війни.

Зміст:

Буферні тарілки дзвінко дзенькнули. Ешелон двічі смикнувся і зупинився.

Стало тихо, лише дерев’яна обшивка нашого вагону тихенько скрипіла, ніби продовжуючи рух. Напевно, не лише я—усі, хто був тут, навіть ті, хто за звичкою дрімав, напружилися, підняли голови й намагалися вловити ззовні хоч один звук.

Звісно, зупинка — не кінець дороги. Не кажу: звільнення.

Ми вже забули, що це означає. Та від чого нам звільнятися, якщо вагон для нас не лише тюрма, а й дім! Затаївши подих, чекали: десь деінде загримів состав, загудів маневровий «кукукушка», — ми знали напам’ять її пронизливий голосочок. Удалині пролунали поспішні кроки — мабуть, жіночі, не в сапогах, а в м’яких бурках, але до нас, до нашого вагону, вони не мали стосунку. Як і далекий, за селектором, механічний голос диспетчера, що віддавав комусь розпорядження: ду-ду-ду… ду-ду-ду.