Майбутній автор «Пісні про буревісника» відверто й без прикрас розповідає про труднощі самостійного життя — починаючи з того моменту, як залишив рідних і пішов на службу до чужих людей. З справді епічним розмахом письменник показує людські типи, побут і історію Росії першої третини ХХ століття. Після публікації критики відгукнулися на новий твір так: «Написаний дивовижно просто, з якоюсь особливою, притаманною тільки М. Горькому інтимністю, цей твір читається із захопливим інтересом». А один із сучасників визнав у листі авторові: «Зараз із захопленням читаю вашу повість… Те, що особливо зворушує, — це зображення жінок. Адже в наш злий вік ми ледь не забули, що якщо ще тримаємось, якщо не звернулися в технічних звірів, то завдяки рятівній чутливості наших жінок. У вас це так добре, так ніжно й так глибоко сказано».