У цієї книги цікава історія. Колись я працював у нашому головному університеті на кафедрі історії російської літератури лаборантом. Це була дурнувата робота — не скажу, що важка, але метушлива й різноманітна. Друкувати методички, протоколи засідань кафедри, готувати конференції і ще багато чого. Тоді ще траплялися професори, які, коли дискетка не вставлялася в комп добровільно, втовкмачували її туди словником Даля. Тож інколи доводилося працювати просто «машиністом». Увечері, щоб відволіктися, я писав «Університетські історії», які в першій версії називалися «Маразматичні історії» і за жанром були сильно схожі на відомі історії Хармса. Кілька років тому я вирішив їх перечитати, щоб перевірити, чи не можна з них витягнути щось корисне. Стал читати ті історії, про які зберіг найтепліші спогади, і раптом виявив, що вони дуже дурні й дрібні. Із сотні історій максимум мені сподобалися дві-три, а решта все було дуже так собі. Мабуть, просвічувала дрібна злоба аспіранта, якому здається, що він один працює за всіх. Я почав їх переписувати заново, поступово викладаючи в себе на сторінці в мережі, і раптом пішло! Мені захопило. Персонажі набули нових характерів, сюжетно все переоформилися. Загалом, тепер усе виглядає так, як виглядає. Історії й далі постійно пишуться та додаються.