«…Його зір згасав, і тепер він шукав свій дім радше за запахом. Вишня. Дрібні рожеві квіточки на високому розлогому дереві робили його рідне житло впізнаваним навіть уночі. Він вдихав повітря, пропускаючи його через ніс, і все намагався вловити солодкі нотки, які б підказали йому, що мету досягнуто. А бажав він небагато. Затьмарений розум шепотів лише одне: «Повернутися до своїх дівчат!» Навіть померши, він не міг простити собі того, що залишив дочок зовсім самих, і, корячись своїй останній думці, своєму болю й страху, мертвий батько намагався повернутися додому. Туди, де за бідним, накритим барвистою скатертиною столом сидять його красуні й чекають, поглядаючи у вікно…»