«Рощин? Мирон?» — здивовано округлюю очі. Важко впізнати в цьому красивому, статному чоловікові молодшого брата мого колишнього.
— Юля? Валюшкіна?
— звертається до мене, і сам же, недоуміло розглядає притихлу трійцю.
— Нянькою підробляєш?
— недоброзичливо кидає погляд у бік трьох світлих голів.
— Ні, мої, — мотаю головою.
— Усі троє. Варя. Вася. Валя.
— Куди тобі стільки???
— Скільки Бог дав.
— Чотири «В», — бурмоче собі під ніс чоловік із синіми очима. Вона — мати трійнят-шестирічок, які втекли з столиці, щоб забути все. Через роки повертається в Москву, щоб дати дітям гарну освіту й спілкування з бабусею. Він — молодий магнат ІТ-індустрії, який успадкував компанію замість Егора. Він вважає себе самозванцем і звинувачує в усьому.