Я був пенсіонером, ветераном КДБ, що жив спогадами про країну, яку ми втратили. Я знав, де ми звернули не туди. Пам’ятав багатьох, хто зрадив, хто помилився, а хто просто промовчав. І от у мене з’явився другий шанс — я прийшов до тями в молодому тілі особистого охоронця Л. І. Брежнєва. Питання в тому, як тепер розпорядитися своїми знаннями: мовчки спостерігати, не втручаючись? Обережно підправляти деталі, сподіваючись, що цього вистачить? Чи піти ва-банк і кинути виклик самому ходу історії? Це не гра і не фантазія. Це шанс змінити все. Для мене. А може, й для країни.