Так наказала цариця

Збожеволівши від страху після слів сина, селянка металася по своїй жалюгідній хатині. То судомно хапалася за посуд і без користі переставляла його з місця на місце, то кидалася до дітей, обіймала їх, притискала до грудей і, шепочучи молитви, ніби намагалася вберегти. По її обличчю текли сльози відчаю. Дев’ятирічний Ванюша, дивлячись на матір, теж гірко ридав. І лише Мартин похмуро насупився, зсунув темні брови й до болю стиснув у кулаках свої ще дитячі руки.