Розмова Елі з матір’ю була, м’яко кажучи, непростою. Напередодні вони з батьком застали її зведеним братом в одному ліжку й прийшли в лють.
Скарги доньки мати навіть не слухала й назвала її розпусницею. Напитися й переспати зі зведеним братом — треба було таке придумати!
Правда, хлопець зміг перебороти дикі бажання й сказати дівчині «ні», але батьків це не хвилювало. Елю відправляють жити до бабусі, а Артема — в армію. Пояснювати батькам їхні взаємні почуття марно. Артем просто втішав її вчора й жодним пальцем не торкнувся її тіла. Але кого це цікавить?
Претензія за претензією, і мати штовхає доньку в плече. Покривало зісковзує, і тепер Еля сидить перед нею в самих лише трусиках. Як тут повірити, що між нею й Артемом нічого не було?