Кожна книжка Єлизавети Дворецької — це захоплива пригода, світ Давньої Русі, куди потрапляєш прямо зі сторінок роману. Її герої викликають мимовільну повагу, їхні вчинки змушують переживати й радіти, а їхні долі хвилюють так, що неможливо відірватися, не дочитавши до кінця.
Навесні 914 року об’єднане військо руських земель повертається з походу на Хазарське море й везе чималу здобич. Порушивши договір, кіннота хакан-бека нападе на них на стоянці поблизу Ітіля, змушуючи в жорстоких сутичках захищати і свою здобич, і саме життя. Але навіть для тих, хто зміг уціліти, труднощі тільки починаються. Південна частина війська під проводом плеснецького князя Амунда Ётуна намагається пробитися силою крізь звичний шлях — через переволоку з Волги на Дон. Північному війську, яким керують двоє братів із Гольмгарда — Свенельд і Годред, — доводиться піти в іншому напрямку, в невідомість. Щоб повернутися додому, їм належить знайти абсолютно новий шлях до рідної землі через володіння незнайомих народів. А вдома Свенельда чекає Вітислав — його юна дружина. Три роки тому, коли він узяв доньку князя веліграда як військову здобич, їй було лише одинадцять років. Поки він перебував у заморському поході, вона підросла й стала дорослою дівчиною. Коли Свен повернеться, їм нарешті доведеться по-справжньому пізнати одне одного.