У романі «Сто років самотності» показано народження, розквіт, занепад і загибель роду Буендіа. Історія цього роду — це історія самотності, яка так чи інакше проявляється в долі кожного з Буендіа. Самотність, відчуженість членів сім’ї, їхня нездатність зрозуміти одне одного й бути зрозумілими один одним набувають у романі по-справжньому міфологічного характеру. Та й сама історія кількох поколінь родини Буендіа набуває характеру родового міфу — і з ним і його характерних рис: потяг до інцесту та пов’язане з ним прокляття, приреченість і наперед визначена доля героїв.
У романі це втілено в образі цигана Мелькіадеса, який записав на санскриті літопис роду, розшифрований за кілька хвилин до загибелі Макондо та всіх Буендіа. Водночас у романі присутня й пародія на міф. Засобом пародії є особливий іронічний сміх письменника, що виявляється в навмисно міфологізованих побудовах, у буденному тоні оповіді, яка часом розповідає про події абсурдні або відверто фантастичні.
«Міфотворча реальність», «магічний реалізм» латиноамериканської прози виступає в романі як найважливіший засіб створення неповторного образу Америки і водночас як пародія на саму себе.