Сто два парсеки від Сонця

Чудовий зразок радянської фантастики шістдесятих. На кораблі, що летить зі швидкістю 1 000 разів швидше за світло, космонавти ностальгують під потріскування плівкового кіноапарата. Зустрічні інопланетяни, хоч і дихають фтором, цілком схожі на людей, але після короткої дружньої зустрічі не залишають навіть номера мобільного…

Щодо змісту, нині ця п’єса навряд чи зацікавить навіть молодших школярів, зате добросерді ілюзії про суспільний прогрес, міжпланетне братерство у виконанні натхненних Юрія Пузирьова, Віталія Соломіна, Романа Ткачук, безсумнівно, зігріють ще не «задубілі» серця п’ятдесятирічних.

Трохи незручно вказувати серед авторів Ірину Малєц, залишивши Івана Єфремова в «других ролях».