Ідучи коридором, я досить швидко наздогнав дівчину невисокого зросту, яка йшла строго посередині. І ні обігнати її, ні обійти.
— Відійдіть з дороги! — треба ж, майже ввічливо попросив.
— А то що? Ну, власне, й усе. Мої волосся миттєво спалахнуло, а кінчики пальців поколювало.
— Спалю! — погрожував, але через деякий час виявився облитий з ніг до голови холодною водою, яка шипіла, стікаючи з лиця, шиї та спини.
Ну що ж, давайте знайомитися! Корнєєв Борис Іванович, маг-вогневик якогось там покоління, і тепер проти мене виступила молода, недосвідчена магиня води.
Що ви там кажете? Стажер? Моя? Треба берегти, вчити й поважати? Та кидайте, коли я взагалі таке робив?!