Сентиментальний вбивця

— Отже зараз ще йде двадцяте століття? — вона не вгамовувалась.
— Звісно ж. Число «десять» належить до першої десятки, чи не так?
— Т-так, — відповіла тітка Міла, трохи вагаючись.
— Ну тоді й двотисячний рік належить до двадцятого століття.

Я вимкнула «Матрицю», і на екрані з’явилося огидно усміхнене обличчя молодика, який безперестанку кривлявся, крутило його з боку в бік і хихикав—з реклами одних із смертельно-убивчих для карієсу, стоматиту, пародонтиту й лупи жуйок, де пропонували пластмасовозубій красуні обміняти ту саму чудо-жуйку на чудовиськово велику кількість «звичайної». Дурненька дівчинка кривилася й відмовлялася від цієї високої честі так само, як це робив незрівнянний Іван Васильович Бунша, коли Жорж Мілославський сказав йому: «Сідай… царем будеш!» — «Ні за що!» — Ідіотизм… — я пробурмотіла й легким натисканням пальця стерла з екрана ту парочку-клоунів; промайнула гола дупа, і нарешті, коли я, здається, перемкнула на НТВ, на екрані з’явився строгий чорно-білий римський профіль, виконаний у традиціях реалістичної школи Міністерства внутрішніх справ, і голос диктора чітко відрубив:

— Як повідомила пресслужба ФСБ, позавчора з-під варти справді втік один із найвідоміших російських кілерів, якому інкримінували причетність до низки гучних замовних убивств, колишній офіцер ФСБ Олексій Орловський, відомий у кримінальних колах під кличкою Генріх. Тисяча дев’ятсот шістдесят шостого року народження, уродженець…